Сама думка про вічне життя говорить про глибоку віру цього юнака. Якщо так щиро визнаємо то ми дуже мало думаємо про вічне життя. Ми радше виконуємо свої християнські обов’язки, а життя вічне нас не так  і вже турбує, якби мало б насправді турбувати. Протягом свого життя ми десь-колись згадуємо про вічність. Ми найбільше переживаємо щоб Господь в цьому житті виконав усі наші потреби та вибавив від усіх проблем. За звичай про вічність згадуємо коли довідуємось про смерть чи про тяжку хворобу когось із близьких. Здебільшого про це думають люди вже похилого віку, але це не є проблемою молодих та людей середнього віку.

Сучасна людина, коли є кимось скривджена, дуже часто питає священика : «чи маю я прощати за скоєну мені кривду?» Люди не звикли тепер вибачати, вони не завжди готові підставити свою другу щоку на знак смирення. Тому порушена проблема сьогодні буде предметом недільної науки. Євангеліє, яке ми з вами чуємо в 11 неділю по зісланню Святого Духа, починається з того, що один заможний добродій хотів перевірити своє майно. Тому наказує зробити щось на кшталт генеральної ревізії у своєму господарстві. Але якщо ми з вами подивимось, що передувало цій розповіді у Євангелії від святого апостола Матвія, то почуємо, що відбувся діалог між апостолом Петром та Ісусом.

В неділю 8 серпня у нас в гостях побував о. Іван Гудзь, який тепер духовно опікується нашими заробітчанами в Португалії. До свого від’їзду в 2002 році у Португалію, отець Іван був сотрудником в церкві святої великомучениці Параскевії  (Опришівці) та викладачем Івано-Франківської Теологічної Академії. Вже протягом кількох років підряд, перебуваючи у відпустці на Україні, завжди приїжджає до нашої церкви. Цього разу під час літургії о. Іван виголосив проповідь, в якій звернув увагу кожного з нас на безмежне Боже милосердя та на людську жорстокість. Після святої літургії о.- парох Іван Репела  подякував за спільну молитву о. Івану та побажав міцного здоров’я та кріпості у служінні в Христовому Винограднику.

Під час літургії ми заносили свої молитви за Боже благословення для ювіляра п.Тараса Знака, якого всі в нашій парафії знають,  як доброго християнина, чоловіка, батька, дідуся та паламаря. Пан Тарас святкує свій ювілей 70 років життя. З цієї нагоди його вітають : священики нашої церкви, церковний комітет, братство Матері Божої Неустанної Помочі, рух «Матері в молитві», хор, редакція газети «Парафіяльний вісник» та всі парафіяни, випрошуючи для вас і всієї вашої родини міцного здоров’я, щастя,щедрих та рясних Божих ласк. Нехай у цей благословенний Богом  час до ваших рук ляжуть усі найкращі квіти.

Подібно, як і минулого тижня, сьогодні євангелист апостол Матвій, продовжує повчати нас про одну із вагомих чеснот, якої постійно нам усім бракує. Віра – чеснота, яку здається нам найбільше хотілося б розвинути у своєму духовному житті. Подія, яку ми прослухали в Євангелії від Матея, відбувається після того, як Ісус разом із своїми апостолами Петром, Яковом та Іваном, зійшли із гори Тавор. Десь та біля підніжжя гори на Учителя чекав чоловік, який прийшов просити Його за свого сина.

Ми з вами дорогі в Христі брати і сестри, живемо в час коли усі досягнення науки та цивілізації нам дозволяють перемагати більшість природніх стихій. Деякі з таких досягнень ми навіть називаємо «чудесами наукового прогресу» чи «чудом техніки». Бо справді вони нам максимально дозволяють здійснювати речі незвичні, з тими, що були дані нам від нашого народження. Сьогодні є звичною справою летіти літаком на досить великі відстані чи плисти під водою підводним кораблем без жодної шкоди для життя чи здоров’я. Нам напевно здається, що всі ці досягнення людського розуму настільки великі, що поза цим усім ми затьмили всі чудеса, а тому сучасну людину є дуже важко чимось здивувати.

Коли Господь Ісус Христос разом із своїми учнями відійшов у пустинне місце за Ним пішло багато людей з найближчих сіл та міст. Вони залишили свої справи, забули про їжу. Всі ці люди насолоджувались від спілкування з Ісусом, слухаючи цікаві повчальні науки Учителя не замітили як пройшов швидко час. До цього часу Христос звершував свої чуда виключно над хворими та саме у цій розповіді святого апостола Матвія відкриває своє загальне благодіяння для всіх людей.

Євангеліє говорить нам, що було там якихось п’ять тисяч чоловіків, а крім них ще жінки і діти. Судячи по сьогоднішнім міркам можна говорити, що свідками цього чудесного помноження хлібів було набагато більше людей. Якщо ми подивимось по нашим церквах на богослужіннях є жінок більше ніж чоловіків. Враховуючи ще те, що Ісус як подає Євангеліє, багато перед тим оздоровляв, то жінки на те місце брали з собою і своїх дітей. Тому коли нам скромно згадують про п’ять тисяч чоловіків, то жінок з дітьми було напевно не менше.

Пам’ять святих верховних апостолів Петра та Павла наша Церква вшановує 12 липня.  Вшанування святих апостолів почалось відразу ж по мученицькій смерті. Місце де вони були поховані мало велику пошану у перших християн.  У IV столітті святим рівноапостольним Констянтином Великим (+337) у Римі та Константинополі було поставлено пам’ятники на честь святих апостолів. Святкуючи пам’ять святих верховних апостолів Свята Церква прославляє духовну твердість Петра і розум Павла, оспівуючи їх в образі тих, що навертаються і виправляються.

Наше спасіння здійснюється таємничою зустріччю Божої благодаті та нашої власної волі, яка є направленою до Бога. Сьогоднішній уривок Святого Євангелія від апостола Матвія, показує ту благословенну мить у житті двох сліпців та німого, на яку вони очікували все своє життя. Незабутня зустріч з Спасителем змінює їхнє майбутнє.

Народження праведника завжди є великою милістю Бога до людей, тому що саме на праведниках стоїть весь світ. Сьогодні святкуємо пам’ять найбільшого серед народжених на Землі, так говорить Спаситель про свого Предтечу. З Євангелії від Луки довідуємось, що Єлизавета таїлась 5 місяців від людей і власне Пречистій Діві Марії під час Благовіщення відкривається це і Вона відвідує свою родичку. Тут відбувається перша зустріч Голоса та Слова. В лоні своєї матері Єлизавети, святий Іван Предтеча пророкує про прихід Господа, Який ще перебував у лоні Діви Марії. Вони зустрілись на порозі життя і розійшлись до певного часу, щоб знову зустрітись, зростаючи кожен для виконання своєї місії.