Сучасна людина, коли є кимось скривджена, дуже часто питає священика : «чи маю я прощати за скоєну мені кривду?» Люди не звикли тепер вибачати, вони не завжди готові підставити свою другу щоку на знак смирення. Тому порушена проблема сьогодні буде предметом недільної науки. Євангеліє, яке ми з вами чуємо в 11 неділю по зісланню Святого Духа, починається з того, що один заможний добродій хотів перевірити своє майно. Тому наказує зробити щось на кшталт генеральної ревізії у своєму господарстві. Але якщо ми з вами подивимось, що передувало цій розповіді у Євангелії від святого апостола Матвія, то почуємо, що відбувся діалог між апостолом Петром та Ісусом. Один із досвідчених життям апостолів запитує Учителя : «Господи скільки разів маю прощати брату моєму? До семи разів?»  Юдейська казуїстика дозволяла прощати до трьох разів. Тому апостол Петро переконаний, що вчення яке голосить Ісус та весь Новий Завіт мають більше любові, а звідси напевно має йти у цьому питанні набагато дальше, але все ж не більше семи разів. Не розумів напевно апостол, що прощаючи комусь, тобі також прощають. Христос відповідаючи Петру пояснює, що межею милосердя до кривдника є не цифра, а усвідомлення власного не достоїнства перед Богом.

Що тоді є прощення? Як каже один із святителів, це засіб до вилікування чи оздоровлення психіки людини, та встановленню у ній Царства Божого. Вміння прощати – це ознака християнської настроєності душі та турботі про ближнього, це є ознакою перебування у любові. «Бог є любов», « хто перебуває у любові, перебуває у Бозі і Бог у ньому»1 Ів.4.16.

Євангельська притча сказана Христом навчає нас, що з однієї сторони,Господь вказує нам на безмірне Своє милосердя, по якому Він здається за одне сердечне розкаяння, за одне слово молитви прощає нам усі борги, образи, які були спричинені Божественній Його Правді і ділом, і думкою, а навіть наміром. З другої сторони показує нам крайню жорстокість людини, яка не дивиться ні на плач, а ні на просьби ближнього, а навпаки готова за невиплачений борг наразити свого боржника до приниження, розрушити назавжди його життя, достаток і т.п.. Преподобна мати Синклитикія вчить нас : «Чому ти ненавидиш людину, що тебе образила, не вона тебе образила, а диявол; тримай ненависть та гнів до хвороби, а не до хворого».

Притча нас сьогодні вчить, Господь буває немилостивий до нас, якщо ми самі є немилостиві до інших, а також, що Він не прощає, коли ми не хочемо простити своїм боржникам. Отже, якщо ми буваємо безсердечні до своїх ближніх, не прощаємо їм гріхи вчиненні проти нас, тоді ми не можемо приступати до Господа і молити про прощення наших особистих гріхів. Великий приклад любові показує нам цар, з цієї євангельської притчі, коли дізнається про поведінку свого боржника. Після почутого, він закриває для нього ворота свого милосердя. Хіба не бачимо себе у цьому чоловіку, якого простив цар? Чи покарання є справедливим для нього? Якщо ми відкинемо власні емоції та амбіції то за цим текстом Євангелії зрозуміємо, що все написане є про нас. Бо ми завжди отримуючи прощення з великих гріхів не вміємо пробачити комусь, навіть якусь дрібницю. Це ми є жорстокі та немилосердні. Це ми вимоливши у Господа прощення своїх гріхів, буквально за мить готові роздерти свого ближнього. Це не тільки перед Богом ми є винуватими, але й перед тими людьми, яких в той чи інший спосіб скривдили. Кожного дня творимо молитву «Отче наш», але робимо це виключно устами, а не серцем. Просячи прощення в Небесного Отця, не вміємо чи не хочемо простити своїм ближнім.

Коли ми з вами серцем вникнемо в ці слова, то зрозуміємо, який страшний гріх – осуд ближнього, пізнавши це ми б усі ужахнулись. Бо судити, тобто присвоювати собі право на суд над іншими – це є не що інше як образа Бога.  Преподобний Йоан Ліствичник говорить : «Судити – означає безсоромно красти  сан Божий, а осуджувати – означає губити свою душу». Звідси зробимо собі висновок, що осуджуючи когось перебираємо на себе уряд який зарезервований самому Богові.

Сучасне суспільство не жаліє свого слова, щоб осудити дії Церкви, окремих священнослужителів. Та чи до кінця розуміють ті люди, що посягають не на людину, а на священний сан ієрея Божого? За це колись нам потрібно буде дати відповідь. Отже, прощайте і будете прощені, і станете наслідниками Небесного Царства. Амінь.

Протоієрей Тарас Огар.