Сьогодні молитовно згадує пам’ять святих отців І Вселенського  Собору, які під натхненням Святого Духа зуміли укласти, пояснити та передати нам істину про Бога, яка дійшла до нас як Символ Віри. Пам’ять отців І вселенського Собору святкується  з найдавніших часів, і хоча собор в Нікеї (325р.) відбувався через три століття після Вознесіння Господнього та це не перешкоджає їм по духовному своєму значенні буди близькими та спорідненими.

У свідомості людей істина Божества Христового не відразу могла просіяти повнотою світла, щось подібне знаходимо і в природі, коли промені сонця не відразу освітлюють землю та зігрівають її. Та все ж поступово вона відкривалась у свідомості людини, хоча є відомо, що були часи, коли християни не могли публічно та відкрито свідчити про свої релігійні переконання. Повноту Христової науки намагались затьмарити численні переслідування протягом перших трьох століть та в час переслідування, віру в Христа та Його науку, в глибині свого серця зберігали вірні послідовники Спасителя.

Після Медіоланського едикту 313 року, перестали переслідувати християн, але всередині самої Церкви виникли єресі на боротьбу з якими Мати Церква скликували Вселенські Собори. Єресь Арія стосувалась найголовнішого християнського догмату – Божества Ісуса Христа, який складає основу нашої віри  та спасіння. Важко собі подумати, що було б з Христовою Церквою, якщо би єресь Арія та його послідовників не була відкинута святими отцями І–го  Вселенського Собору. 318 єпископів, з різних кутків світу збираються в невеликому пригороді Константинополя Нікеї для того, щоби там засудити єретичне вчення Арія, а разом з тим виразити правдиве вчення про Христа Спасителя. Напевно кожен з вас запитає, що ж спільного між І Вселенським собором та празником Вознесіння Господнього? Багато святих отців свідчать, що між цими на перший погляд різними, як по часу так і по місцю подіями, існує невидимий духовний зв’язок, який можна побачити коли заглибитись  досліджуючи переглядаючи, як одну так і другу подію.

Вознесіння Господнє є славна Божа справа, яка стосується спасіння людського роду, а дії отців Вселенського Собору на перший погляд для тих, хто не є добре обізнаним у цьому - справою людською. Та все ж Свята Церква, вшановуючи пам’ять святих отців після празнику Вознесіння Господнього має щодо цього своє бачення. Хоча різниця між подіями складає три століття та все ж значення чи причина, як в одному так і в другому випадку,  є вічною. Для нашого ж переконання учительський уряд церкви укладаючи службу пам’яті святих отців І вселенського Собору, у пареміях (читаннях із Старого Завіту, що на Вечірній) говорить про події, які слугували праобразом того що творили отці Собору…Його Вознесіння, сидіння праворуч Отця, яке пророкували пророки, являється тим беззастережним свідоцтвом Його Божества. Саме цю істину утвердили на своєму зібранні в Нікеї отці Собору. В цьому і є найбільша подібність цих двох свят.

Божественне зерно істини Христової було проявлене в словах та ділах цілого  життя нашого Спасителя, а особливо у Божественному Вознесінні, тому Свята Церква прославляючи отців І Вселенського Собору поглиблює свою прославу Ісусу, Який Вознісся на Небо.

Тож в пам’ять тих святих отців, що в Нікеї уклали для нас Символ віри, будемо без страху перед фальшивими новітніми пророками та псевдо учителями свідчити правдиву науку Ісуса Христа, віруючи і дотримуючись того, що Свята Мати Церква нас навчає. Будемо у своєму житті наслідувати тих отців Собору, яких сьогодні прославляє Церква, які своїм життям засвідчили вірність Христу та Церкві. Амінь.