«Усі мученики прославляються і подвиги праведників усюди є предметом подиву, але на згадку про найславніший подвиг первомученика Степана навіть німий язик починає його хвалити», -такими словами святий Йоан Золотоустий проповідує у день пам’яті цього святого апостола та архідиякона, « кого не спонукає до похвали блаженний Степан? Він уже ім'ям, (з грецької "стефанос" означає вінець) вказує на свої заслуги. Ім'я свідчить, що він уже одержав честь перемоги! Ім'я мученика говорить про боротьбу, перемогу і честь!». Мученицька смерть святого Степана дійсно незвичайна, але незвичайний також і культ, який він має у Христовій Церкві від апостольських часів.Сьогодні в день його пам’яті ми з вами пригадаємо подвиг першомученика Степана. Діяння апостольські кажуть про нього, що він був : «муж, повний віри і Святого Духа... повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі» (Дії апост.6, 5 і 8). Святий Степан не був один із дванадцятьох, але належав до сімдесяти апостолів, які помагали в проповіді Ісусові.
Свята Церква прославляючи святого Степана у своїх богослуженнях, дає йому потрійний титул, називаючи його апостолом, первомучеником і архідияконом.

Він своєю святістю, мужністю і ревністю у вірі за поширення Христової науки повністю заслуговує на ймення апостола.
Свята Церква пам'ять про нього пов'язує з празником Христового Різдва, бо як перший Христовий мученик він мав дуже близьке відношення до Христа. У Христовому Різдві ми бачили безконечну Божу любов і жертву задля нас грішних. А третього дня після празника Христового Різдва свята Церква наводить нам геройський приклад любови Бога в особі святого первомученика Степана. Святий Григорій Ниський у проповіді на честь святого Степана каже: "Ось ми переходимо з празника на празник і приймаємо благодать за благодать. Вчора наповняв нас подивом Господь вселенної, а сьогодні наповняє нас подивом ученик Господа. Яким способом цей, а яким той? Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Степан) задля Господа позбувся людської природи".
Східній Церкві існував звичай, за яким наступного дня після Різдва святкували Собор Пресвятої Богородиці, то десь у VII столітті пам'ять святого Степана перенесли на третій день різдвяних свят. Західна Церква і до сьогодні святкує празник святого Степана 26 грудня.
Його празник скрізь знали уже у IV ст. і святкували на рівні з апостолами. Святі Отці IV століття, як святий Григорій Богослов, святий Григорій Ниський, святий Йоан Золотоустий і святий Августин виголошували проповіді в честь святого Степана. У IV і V ст. на Сході й на Заході на його честь будують святі храми. У самому Царгороді було аж три церкви, які мали ім'я святого Степана. В Єрусалимі ворота через які було виведено для каменування святого Степана назвали на його честь.
Святий Степан не тільки ревний апостол, але й первісток мучеників. Оскаржений перед Синедріоном — жидівською радою — фальшивими свідками, він мужньо визнає святу віру. Через це його виводять за місто й закидують камінням. Це діялося 34 або 35 року по Христі. Як Христос, так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь юнак Савло, пізніше — апостол Павло. Святий Августин приписує навернення Савла крові святого Степана. "Якщо б Степан не молився, — каже він, — то Церква не мала б Павла".
Церква у своїх богослуженнях на честь святого Степана і на перенесення його мощей 2 серпня різними похвальними титулами звеличує мучеництво святого. Його прославляють такими словами : «Начало мучеників і похвала», «страдалець верховний», «перший між мучениками», «первомученик», «апостол», «Христовий воїн», «славний верховода мучеників», «похвала апостолів і мучеників слава», «первострадалець», «двері мучеників», «первомученик мудрий», «начальник мученицького собору».
Його ім'я стоїть на першому місці серед семи вибраних дияконів, які повинні піклуватись убогими, звідси і зветься він архідияконом.
Сьогоднішнє свято ще раз нас усіх повчає, що християнство це постійний подвиг, постійний героїзм. Християнство вчить, плекає, виховує не слабодухів а героїв і вимагає героїзму. Життя доброго християнина — це постійна боротьба з дияволом, своїми пристрастями і з ворожим Богові світом. Над усіма нами тяжить обов'язок бути християнами не тільки з назви, а вірно й мужньо завжди визнавати свою віру словом, ділом, усім життям, а при потребі навіть життя віддати за неї. Ми повинні пам’ятати, що кожен з нас хто свідомо приступає до святої Євхаристії свідчить, що готовий як первомученик Степан виступити на захист Церкви та Христової віри. І якраз святий Степан дає нам гарний приклад мужнього й героїчного визнання своєї віри. Святий Йоан Золотоустий у проповіді на честь святого первомученика всім нам пригадує обов'язок боротьби за Христа і за спасення нашої душі. «Теперішнє життя, — каже він, — це час боротьби. Тож, очевидно, треба боротися. Тут війна й боротьба. На війні ніхто не шукає спокою. На війні ніхто не думає про вигоди, ніхто не дбає про маєток, ніхто не журиться про жінку, але журиться тільки про одне: як би перемогти ворогів. Так будемо чинити й ми. Якщо ми переможемо і повернемося з трофеями, то Бог дасть нам усе».
На завершення хочеться щоб ми усі разом такими словами молились до святого архідиякона, апостола і первомученика : «Степане апостоле, окрасо страдальців, кріпосте вірних, славо праведних. Для тих, які твою пам'ять празнують — тому, що стоїш перед престолом Христа Царя — проси очищення від провин та бути гідними небесного царства». Амінь.
протоієрей Тарас Огар

Слухати проповідь о.Тараса Огара.