Сьогодні ми прослухали притчу про покликаних на весілля. Господь Ісус Христос під час Свого земного життя дуже часто звертався у Своїх науках через притчі, бажаючи більш доступніше і зрозуміліше відкрити перед ними шлях, який веде у Царство Небесне. Проповідуваних притч було багато, але ціль в них була завжди одна – розрухати наші холодні серця, зміцнити нашу ревність у виконанні елементарних, щоденних практик, які будуть будувати наше духовне життя. Поспішімо викрити ті незрозумілі моменти євангельської притчі. Звичайно мова йде не про земну якусь гостину - просте весілля, але гостину досить таки незвичну : небесну, духовну, не матеріальну. Кого ми бачимо під тим царем, напевно не кого іншого, як Отця Небесного, Царя неба і землі. «Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля», -Мт.22.2 Під іменем сина, для якого було встановлена ця весільна забава, розуміємо, що це єдинородний Син Божий Ісус Христос. Його наречена є Церква, яка утворилась з цілого людського роду, з якою Він заручився, по слову пророка у вірі Він ввійшов в більш близьке і таємниче спілкування через Своє втілення та хресні страждання. Його весільна гостина має свою основу в тому небесному вченні та спасительних таїнствах, які ми приймаємо вірою, що дарують нам у спадкоємство - життя вічне.

До цієї гостини кликав сам Цар, з великого Свого милосердя. Його віддані більшість з яких були євреї, як боговибраний народ, вони в основному і відмовились від запрошення. Ті, хто прийшов віднесемо їх до поган, хоча і прийшли та серед них виявився один чоловік, який не мав весільної одежі. Цар побачивши до Себе неповагу був сильно засмученим. Слуги, які кликали всіх на весільний бенкет були пророки і апостоли, яких до речі буде сказано приймали із зневагою, не хотіли слухати, одних гнали і переслідували, а інших взагалі били та вбивали. В даній притчі про покликаних на весільний бенкет царського сина мова йде про те, як наполегливо кликав Господь синів вибраного народу для участі в бенкеті Сина Свого.

Цей заклик постійно лунає в Євангелії, в житті, всередині нас. Він у наших святих храмах, у навколишній природі. Господь кличе нас до Себе через свята і недільні дні, через життєві незгоди й радощі, через наші хвороби й добробут. Господь чекає нас, о котрій годині ми б не прийшли.

Дивлячись на цього нещасного та осуджуючи його, ми побачимо себе. В усьому ми схожі на нього, а може виглядаємо ще гірше. Одяг наших безсмертних душ є заплямований брудом страстей та похотей. Нам слід зробити з цієї науки урок, якщо не хочемо щоб із нами поступили подібно як з цим чоловіком із притчі. Бо в житті ми себе називаємо християнами, а водночас з тим не одягаємось у світлий одяг християнських добрих вчинків.

«Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі?» Мт.22.12 Дехто може подумати, що закид щодо одягу був зроблений чоловіку, який не міг собі позволити на таку розкіш. Але такі наші домисли є безпідставними, бо на всіх подібних до цього бенкету від господаря видавалась весільна одіж. Її давали не як дарунок, але для того щоб зовнішнім виглядом гості могли підкреслити важливість події. Тому не прийняти весільний одяг було образою для господарів гостини, даючи тим зрозуміти, що його бенкет не вартує уваги. Звернімо увагу Цар звертається до цього чоловіка «друже», поважаючи його, але не було поваги взаємної, не виявляв її запрошений гість, а тому господар просить прибрати не ввічливого гостя.

Напевно одяг цей і страх Божий, це внутрішня чистота і покора, це праведне життя. Ось дорогі в Христі і ми з вами почули це запрошення, цей голос Божий, голос Христової Церкви. Тому і ми прийшли до Бога через купіль Святого Хрещення, одягнулись в Христа. Ми ввійшли на весільну трапезу, а далі кожному належить прийняти ці духовні одежі відповідно до нашого покликання. Коли ми з вами частіше будемо собі нагадувати про це, тоді це і буде ближче нашій душі та серцю. Тоді ми зможемо визначити чи ми у весільній одежі чи в заплямленій гріхом одежі.

Поспішімо на клич Божий. Працюймо над тим, щоби бути не тільки покликаними, до числа яких ми належимо, але і вибраними. Амінь.

Протоієрей Тарас Огар.